У 2025 році 35,3 мільйона українців користувалися інтернетом — це 89,6% населення. За цими цифрами стоїть не просто статистика підключень, а глибока нерівність у тому, наскільки люди можуть перетворити доступ на реальні можливості: знайти роботу, отримати медичну допомогу, захистити свої права чи просто залишатися на зв’язку з близькими під час блекаутів.
Війна прискорила цифровізацію так, як не змогли б жодні п’ятирічні плани: Дія стала щоденним інструментом для понад 21 мільйона людей, а проєкти підключення сіл і соціальних закладів звузили інфраструктурний розрив. Водночас мільйони громадян — переважно старшого віку, жителів віддалених сіл, малозабезпечених родин і внутрішньо переміщених осіб — залишаються в зоні часткового або повного виключення не лише через відсутність зв’язку, а й через брак навичок, довіри та відчуття, що технології «для них».
Цифровий розрив у 2026 році — це вже не тільки про кабелі та смартфони. Це про те, чи може людина самостійно подати заяву на компенсацію за зруйноване житло, чи скористатися онлайн-чергою до лікаря, чи захиститися від шахрайства на базі штучного інтелекту. І саме тут прірва між тими, хто рухається вперед, і тими, хто дедалі більше відстає, стає найглибшою.
Від радянських телефонних черг до супутникового інтернету: як історія сформувала сьогоднішній розрив
Українська цифрова нерівність має глибоке коріння. У радянські часи доступ до персональних комп’ютерів і навіть якісного телефонного зв’язку був привілеєм великих міст і певних професійних груп. 1990-ті та початок 2000-х принесли перші модеми й інтернет-кафе, але для більшості сільських родин це залишалося далекою екзотикою. Швидке зростання мобільного інтернету в 2010-х роках частково згладило ситуацію, однак фіксований широкосмуговий зв’язок у селах розвивався повільно — дорого, складно технічно, не завжди вигідно операторам.
Повномасштабне вторгнення 2022 року стало одночасно руйнівником і прискорювачем. Понад 4300 базових станцій були пошкоджені або знищені вже в перші місяці. Багато прифронтових і деокупованих територій втратили стабільний зв’язок. Водночас держава та бізнес зробили те, що раніше здавалося неможливим: Дія за лічені місяці стала основним каналом взаємодії мільйонів людей з державою, а проєкти на кшталт інтернет-субвенції підключили до швидкісного інтернету понад 7500 соціальних об’єктів у більш ніж 3000 селах, охопивши понад мільйон мешканців. До кінця 2024 року 89% закладів соціальної сфери мали доступ до якісного зв’язку, а 4G покриття сягнуло 97,6% населення на підконтрольній території.
Цей воєнний «цифровий стрибок» звузив частину розриву, але не усунув його механізмів відтворення. Там, де інфраструктура з’явилася, часто не вистачало навичок і мотивації. Там, де навички були, могли підвести енергетична нестабільність або страх шахрайства. Історія показала: технології самі по собі не гарантують рівності — вони лише створюють нове поле, на якому нерівність може або загостритися, або почати згладжуватися залежно від супровідних рішень.
Чотири рівні цифрової нерівності: від кабелю до реального впливу на життя
Цифровий розрив давно перестав бути одномірним. Сьогодні фахівці виділяють кілька взаємопов’язаних рівнів, і Україна 2026 року демонструє всі з них одночасно.
| Рівень | Що означає | Хто найбільше страждає | Типові наслідки |
|---|---|---|---|
| 1. Доступ до інфраструктури | Наявність стабільного інтернету та пристрою | Сільські жителі, прифронтові території, малозабезпечені родини | Неможливість користуватися онлайн-послугами, онлайн-навчанням, телемедициною |
| 2. Навички та грамотність | Уміння встановлювати застосунки, шукати інформацію, захищатися від ризиків | Люди 60+, особи з низькою освітою, деякі ВПО | Залежність від допомоги інших, помилки при користуванні сервісами, вразливість до шахрайства |
| 3. Якість використання | Наскільки активно й ефективно людина застосовує технології у повсякденному житті | Ті, хто має доступ і базові навички, але не бачить практичної користі | Пропущені можливості працевлаштування, освіти, отримання допомоги |
| 4. Результати та агентність | Здатність досягати реальних життєвих цілей завдяки цифровим інструментам (включно зі штучним інтелектом) | Усі попередні групи + люди без доступу до сучасних інструментів ШІ | Зростання розриву в доходах, соціальній мобільності, участі в суспільному житті |
Кожен наступний рівень залежить від попереднього, але не визначається ним автоматично. Людина може мати швидкий інтернет і сучасний смартфон, однак через страх або брак впевненості так і не навчиться користуватися Дією чи онлайн-банкінгом. І навпаки — обмежений доступ іноді компенсується високою мотивацією та допомогою спільноти.
Україна у цифрах 2026 року: 89,6% проникнення і те, що ховається за цим показником
Згідно з аналізом DataReportal за даними кінця 2025 року, 35,3 мільйона українців користувалися інтернетом. Мобільних підключень — 55 мільйонів (140% від населення), з них майже 94% — широкосмугові. Медіанна швидкість мобільного завантаження сягнула 58,73 Мбіт/с — зростання на 193% за рік. Фіксований інтернет у середньому — 88 Мбіт/с.
Дослідження «Дія.Освіта» 2025 року зафіксувало, що частка дорослих із базовим рівнем цифрових навичок і вище становить близько 58% — показник, близький до середнього по країнах ЄС. Кількість людей без будь-яких цифрових навичок скоротилася до приблизно 4%. 97% мають доступ до інтернету, 92% користуються ним щодня. При цьому 42% дорослих і 70% підлітків уже застосовують інструменти штучного інтелекту, а половина дорослих хоча б раз ухвалювала рішення на основі взаємодії з ШІ.
За цими оптимістичними цифрами приховуються стійкі розриви. Електронними державними послугами в 2024 році користувалися 69% міських жителів проти 57% сільських. Серед молоді показник перевищував 70%, а серед людей старше 70 років — лише 22%. Люди з низьким достатком значно рідше користуються е-послугами. Широкосмуговий фіксований інтернет досі доступний далеко не всім: загалом близько 63% населення.
Війна додала нових вимірів. Енергетична нестабільність змусила операторів впроваджувати технології, що дозволяють мережам працювати без електрики до 72 годин. Водночас у прифронтових районах та на деокупованих територіях якість зв’язку залишається нестабільною. Поява технології Direct to Cell (пряме підключення смартфонів до супутників) у 2025 році відкриває нові можливості для найвіддаленіших куточків, але вимагає поінформованості та сумісних пристроїв.
Хто залишається за бортом: портрети людей, для яких технології досі чужі
Цифровий розрив — це не абстрактна статистика. Це конкретні життя.
Ольга, 74 роки, село на Полтавщині. Має смартфон, який подарувала донька. Вміє відповідати на дзвінки та дивитися відео в месенджері. Коли потрібно записатися до лікаря онлайн чи подати заяву на субсидію — телефонує онуці. Боїться натискати не ті кнопки і «щось зламати». Після пошкодження даху під час обстрілу не змогла самостійно оформити компенсацію через Дію — допомагали сусіди.
Андрій, 47 років, невелике місто на сході, низький дохід. Має стабільний мобільний інтернет. Користується YouTube та Telegram. Не вміє створювати надійні паролі, часто потрапляє на шахрайські посилання. Нещодавно втратив кілька тисяч гривень через фейковий «дзвінок від банку». Не користується онлайн-банкінгом — «краще в касу, там зрозуміло».
Марія, 38 років, ВПО з Донеччини, зараз у західному регіоні. Має ноутбук і непоганий інтернет. Хоче працювати віддалено, але не знає, як правильно оформити резюме в LinkedIn, як користуватися онлайн-інструментами для фрілансу та як захистити персональні дані. Кілька разів отримувала відмову через «недостатній цифровий профіль».
Ці історії об’єднує не відсутність пристроїв, а поєднання кількох бар’єрів: страх помилки, брак практичного досвіду, іноді — відсутність людини поруч, яка може пояснити без осуду.
Міфи та помилки, які тільки поглиблюють цифровий розрив
Деякі уявлення про те, «як подолати цифрову нерівність», не просто не працюють — вони шкодять.
Міф перший: «Достатньо видати смартфон або планшет — і людина підключиться». Насправді без мотивації, базових навичок та підтримки пристрій часто стає джерелом стресу або взагалі лежить без діла. Багато літніх людей отримали гаджети від дітей, але користуються ними лише для дзвінків.
Помилка друга: «Молодь усе пояснить». Дорослі діти та онуки часто не мають часу чи терпіння пояснювати повільно й без осуду. Виникає сором, а за ним — відмова від спроб. Краще працює формат «одноліток навчає однолітка» або спеціальні курси для старшого віку.
Міф третій: «Головне — інфраструктура, навички підтягнуться самі». Досвід показує протилежне: у селах, де з’явився швидкісний інтернет, рівень користування е-послугами зріс, але не так сильно, як очікувалося. Потрібні паралельні програми цифрової грамотності, адаптовані під місцеві потреби.
Інша поширена помилка — ігнорувати психологічні бар’єри. Страх шахрайства в Україні дуже високий, і він обґрунтований. Коли людина не вміє розрізняти фейкові дзвінки та повідомлення, будь-яка спроба «стати цифровою» сприймається як загроза. Без базових знань кібергігієни прогрес неможливий.
Чек-лист цифрової включеності: оцініть, де ви зараз, і зробіть перший крок
Перш ніж шукати зовнішні рішення, варто чесно подивитися на власну ситуацію. Ось практичний чек-лист, який допоможе зрозуміти, на якому рівні перебуваєте ви чи ваші близькі.
- Чи є в домі стабільний доступ до інтернету (мобільний або фіксований), яким можна користуватися щодня без значних перебоїв?
- Чи вмієте ви самостійно встановити застосунок Дія та пройти авторизацію через BankID?
- Чи можете ви без сторонньої допомоги записатися на прийом до лікаря через онлайн-систему або подати заяву на державну послугу?
- Чи користуєтеся ви онлайн-банкінгом для повсякденних платежів і переказів?
- Чи знаєте ви, як створити надійний пароль і увімкнути двофакторну автентифікацію?
- Чи вмієте ви знайти потрібну інформацію в інтернеті та перевірити її достовірність (не вірити першому-ліпшому джерелу)?
- Чи користуєтеся ви відеодзвінками для спілкування з родиною чи друзями?
- Чи знаєте ви базові правила захисту від шахрайства в інтернеті та месенджерах?
- Чи можете ви самостійно оформити онлайн-покупку чи замовити доставку?
- Чи є у вас досвід використання хоча б одного інструменту штучного інтелекту (наприклад, для пошуку інформації чи написання тексту)?
Якщо на більшість питань ви відповіли «ні» або «не впевнений» — почніть з одного-двох найпростіших пунктів. Якщо питань «так» багато, але є прогалини в навичках безпеки чи ШІ — саме час рухатися далі. Чек-лист не виносить вироку. Він показує, з чого почати.
Реальні історії та уроки: коли все йде не за планом і як виправити
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли 72-річна жінка з прифронтового села після підключення Starlink і кількох занять у місцевому центрі «Дія.Освіта» не лише навчилася отримувати пенсію онлайн, а й почала допомагати сусідам бронювати ліки через аптечні застосунки. Ключовим стало не просто «навчити натискати кнопки», а показати конкретну користь для її повсякденного життя — економію часу та грошей на поїздки.
Інша ситуація: чоловік середнього віку з низьким доходом у невеликому місті постійно потрапляв на шахрайські схеми. Після того, як донька разом із ним пройшла короткий курс з кібергігієни та вони разом налаштували прості правила (ніколи не переходити за посиланнями з SMS, не називати дані карти по телефону), кількість інцидентів впала до нуля. Проблема була не в «небажанні вчитися», а в відсутності практичних знань і надмірній довірі до «офіційного» тону шахраїв.
Ознаки того, що цифрове виключення поглиблюється: людина пропускає важливі державні виплати чи компенсації, бо не може подати заяву онлайн; відчуває постійний стрес від спроб «розібратися»; потрапляє на шахрайство; дедалі більше залежить від допомоги дітей чи сусідів і соромиться цього. У таких випадках варто звернутися до місцевих центрів «Дія.Освіта», бібліотек, які часто проводять безкоштовні заняття, або до волонтерських ініціатив, що працюють саме з літніми людьми та ВПО. Іноді достатньо одного-двох занять у комфортній атмосфері, щоб людина відчула впевненість.
Штучний інтелект і наступна хвиля розриву: що чекає Україну найближчими роками
У 2025–2026 роках з’являється новий вимір цифрової нерівності — розрив у доступі до можливостей штучного інтелекту. 42% дорослих і 70% підлітків уже користуються ШІ-інструментами. Люди з високим рівнем цифрових навичок отримують у середньому в п’ять разів вищий дохід. Ті, хто вміє ефективно використовувати ШІ для пошуку роботи, навчання, автоматизації рутинних завдань чи навіть простого планування бюджету, отримують відчутну перевагу.
Супутникові технології на кшталт Direct to Cell можуть закрити частину інфраструктурного розриву в найвіддаленіших районах. Але без паралельної роботи з навичками та довірою вони ризикнуть стати ще одним інструментом, яким користуватимуться лише ті, хто вже «в темі».
Найважливіше завдання найближчих років — не просто збільшувати відсоток проникнення, а забезпечувати, щоб кожен новий технологічний крок (ШІ, супутниковий зв’язок, нові державні сервіси) був розроблений і впроваджений з урахуванням потреб найвразливіших груп. Тільки тоді цифровий прогрес перестане відтворювати старі нерівності у новій формі.
Цифровий розрив 2026 року — це не вирок і не неминучість. Це виклик, який має чітку адресу: конкретні люди, конкретні бар’єри та конкретні інструменти, які вже працюють. Питання лише в тому, чи встигнемо ми їх масштабувати так само рішуче, як колись запустили Дію під час війни.
