Прислів’я «кому війна, а кому мати рідна» фіксує болісну реальність: одна й та сама подія здатна зруйнувати життя більшості й водночас стати джерелом прибутку чи привілеїв для меншості. Воно не романтизує цю нерівність і не виправдовує її — радше нагадує, що в будь-якому великому потрясінні, особливо у війні, суспільство розшаровується на тих, хто несе втрати, і тих, хто вміє обернути хаос на особистий зиск. У сучасній Україні ця фраза звучить особливо гостро, бо за роки повномасштабного вторгнення мільйони людей втратили домівки, близьких і спокій, а поодинокі випадки спекуляцій, завищених цін та корупційних схем у тилу постійно нагадують про спокусу наживи.
Психологічно і соціально прислів’я відображає не просто цинізм, а механізм людської природи: різні стартові умови, мережі зв’язків, моральні орієнтири та здатність ризикувати визначають, чи стане криза для людини прірвою, чи трампліном. Українська культура традиційно засуджує тих, для кого чужа біда стає «рідною матір’ю», тому фраза так часто з’являється в публічному просторі саме тоді, коли суспільство вимагає прозорості й справедливості. Водночас прислів’я має й глибший вимір — воно запрошує кожного замислитися, як саме ми реагуємо на власні та спільні випробування.
Як з’явилася фраза: сліди в історії та фольклорі
Фраза не належить до прадавніх прислів’їв, зафіксованих у класичних збірниках середини XIX століття. Дослідники не знаходять її в «Пословицях російського народу» Володимира Даля 1853 року. Найімовірніше, вона сформувалася на початку XX століття, у вирі Першої світової війни, коли солдати на фронті бачили, як у тилу хтось наживається на дефіциті, поставках і спекуляціях. Англійський аналог — «it’s an ill wind that blows nobody any good» або «one man’s loss is another man’s gain» — існував раніше й описує той самий феномен: бідa одних стає вигодою для інших.
В українському контексті прислів’я вбрало додаткові відтінки. Народна культура традиційно малювала війну в темних барвах: «війна людей їсть, а кров’ю запиває», «на війні не без убитого». На цьому тлі «кому війна, а кому мати рідна» виділялося як гостре спостереження за соціальною несправедливістю. Воно з’являлося в радянській літературі під час Другої світової, коли спекулянти на чорному ринку наживалися на голодуванні й нестачі. У незалежній Україні фразу почали активно використовувати журналісти та громадські діячі для опису корупційних схем, завищених цін під час криз і політичного піару на трагедії.
Схожі мотиви є в багатьох культурах: німецьке «Des einen Leid ist des anderen Freud», польські та чеські варіанти про те, що «біда одного — сміх іншого». Українська версія вирізняється особливою емоційною вагою через історичний досвід — козацькі війни, Голодомор, Другу світову та сучасну оборонну боротьбу. Кожна нова криза лише підтверджувала: завжди знайдуться ті, хто бачить у лиху не лише загрозу, а й вікно можливостей.
Психологія контрасту: чому одна подія для когось — пекло, для когось — благодать
Одна й та сама війна чи криза не існує в єдиному емоційному регістрі. Для більшості людей вона запускає механізм втрати: гинуть близькі, руйнуються домівки, зникає стабільність. Мозок реагує на втрату сильніше, ніж на еквівалентний здобуток — це класичний ефект, описаний у поведінковій економіці. Ті, хто не має фінансової подушки, зв’язків чи специфічних навичок, опиняються в пастці виживання.
Для іншої, значно меншої групи криза відкриває інші двері. Людина з капіталом, доступом до державних контрактів чи гнучкою мережею контактів може швидко переорієнтувати бізнес на дефіцитні товари, логістику чи постачання. Психологічно це не обов’язково «зла» людина — часто спрацьовує комбінація низької емпатії в моменті, високої толерантності до ризику та переконання «якщо не я, то хтось інший». Деякі навіть переживають своєрідний спотворений варіант посттравматичного зростання: замість розвитку через страждання вони ростуть за рахунок чужого страждання.
Важливо розрізняти два типи «вигоди». Перший — етична адаптація: фермер, який переорієнтувався на виробництво харчів для армії за ринковими цінами, або IT-компанія, що створила інструменти для волонтерів. Другий — спекуляція й корупція: свідоме завищення цін у десятки разів, поставка неякісного товару, розкрадання бюджетних коштів, призначених для оборони. Прислів’я традиційно вказує саме на другий тип — той, що викликає суспільне обурення й вимагає відповіді правоохоронних органів.
Економіка лиха: механізми, що перетворюють біду на капітал
Криза завжди порушує рівновагу попиту й пропозиції. Коли держава в екстреному режимі закуповує бронежилети, дрони, харчі чи пальне, звичайні процедури контролю послаблюються. З’являються посередники, фірми-одноденки, схеми з переплатами. Той, хто має готівку або політичні зв’язки, може швидко увійти в ланцюжок і отримати надприбуток. Це не нова історія — подібне відбувалося під час усіх великих воєн XX століття.
Паралельно виникає й інший ефект: багато чесних підприємців змушені адаптуватися, щоб вижити. Хтось перепрофілює виробництво, хтось вивозить родину й шукає роботу за кордоном, хтось залишається й волонтерить у вільний час. Різниця між цими двома шляхами — не в розмірі прибутку, а в способі його отримання та ставленні до чужого болю.
У будь-якій кризі завжди є ті, хто несе основний тягар, і ті, хто знаходить у ній вікно для особистого зиску — саме цю нерівність і фіксує прислів’я.
| Тип реакції на кризу | Хто частіше опиняється в цій ролі | Типовий результат | Суспільна оцінка |
|---|---|---|---|
| Чесна адаптація | Підприємці з прозорими контрактами, волонтери, фахівці, що перепрофілювалися | Збереження бізнесу + допомога суспільству | Позитивна або нейтральна |
| Спекуляція та корупція | Особи з доступом до бюджетних потоків, посередники без доданої вартості | Надприбуток за рахунок держави чи громадян | Негативна, часто кримінальна |
| Пасивне виживання | Більшість населення без значних ресурсів | Втрати, міграція, психологічне виснаження | Емпатія та підтримка |
Дані про механізми базуються на спостереженнях економістів та антикорупційних розслідувань останніх десятиліть.
Універсальний інструмент: прислів’я за межами війни
Хоча фраза народилася з воєнного досвіду, її логіка працює в будь-якій кризі. Під час пандемії COVID-19 одні люди втратили роботу й бізнес, інші — власники онлайн-платформ, виробники масок чи розробники вакцин — отримали небачений зріст. У разі стихійного лиха хтось втрачає все, а будівельні компанії з підрядами на відновлення можуть заробити. Навіть у особистому житті: розлучення для однієї людини — катастрофа, для іншої — початок нового етапу; хвороба може зламати, а може стати поштовхом до радикальних змін способу життя.
Українці добре знають цю універсальність. Багато родин, які втратили домівки в 2022 році, водночас бачили приклади неймовірної солідарності — люди віддавали останні гроші на дрони чи авто для фронту. Це теж «мати рідна», але в позитивному сенсі: криза виявила найкращі якості спільноти. Прислів’я не заперечує такої можливості — воно лише нагадує, що паралельно завжди існує й темний варіант.
Поширені помилки тлумачення: як не втратити суть
Перша поширена помилка — вважати, що прислів’я виправдовує наживу («так було завжди, нічого не поробиш»). Насправді воно фіксує явище для того, щоб суспільство могло його помітити й протидіяти. Українське законодавство та антикорупційні органи саме тому й працюють над розслідуванням схем у оборонній сфері.
Друга помилка — поширювати ярлик «той, для кого війна — мати рідна» на всіх, хто не бідує. Багато підприємців чесно працюють, платять податки й підтримують армію. Змішувати їх зі спекулянтами — несправедливо й демотивує тих, хто тримає економіку.
Третя помилка — використовувати фразу як виправдання власної пасивності. «Все одно хтось нажиться» — зручна позиція, яка знімає з людини відповідальність за власні дії. Насправді кожен має вибір: як реагувати на кризу, чи допомагати іншим, чи шукати лише особисту вигоду.
Четверта помилка — плутати «мати рідну» з нормальним бажанням людини захистити себе й родину. Турбота про близьких у часи небезпеки — природна й гідна, а не цинічна.
Українська дійсність 2022–2026 років: героїзм, адаптація та темні тіні
За роки повномасштабної війни українське суспільство продемонструвало безпрецедентну єдність: мільйони волонтерів, благодійні збори, перепрофілювання бізнесів під потреби оборони. Водночас антикорупційні органи — НАБУ, ДБР, САП — викрили низку схем розкрадання коштів, призначених для армії: завищені ціни на харчі, неякісне спорядження, розкрадання майна військових частин. Кожна така справа супроводжувалася в медіа саме цим прислів’ям.
Важливо, що ці випадки — не правило, а відхилення, яке правоохоронна система намагається виправити. Більшість громадян і бізнесів обрали шлях солідарності. Саме тому фраза «кому війна, а кому мати рідна» в українському контексті 2022–2026 років звучить не як констатація неминучості, а як заклик до пильності та вимога справедливості.
Питання та відповіді: що найчастіше цікавить про це прислів’я
Чи можна вважати «матір’ю рідною» чесну адаптацію бізнесу під час війни?
Так, якщо адаптація відбувається прозоро, за ринковими цінами й не за рахунок якості товару для армії чи громадян. Прислів’я критикує не підприємливість саму по собі, а наживу на чужому горі через обман чи корупцію.
Чому саме в Україні це прислів’я так часто згадують під час війни?
Через масштаб трагедії та паралельне існування героїзму мільйонів і поодиноких, але гучних випадків зловживань. Суспільство чутливо реагує на будь-які прояви несправедливості саме тому, що ціна війни для більшості надто висока.
Як відрізнити етичну адаптацію від спекуляції?
Дивіться на прозорість контрактів, відповідність якості ціні, наявність доданої вартості та ставлення до кінцевого споживача (військових чи цивільних). Якщо хтось заробляє в десятки разів більше, ніж до кризи, і при цьому якість падає — це тривожний сигнал.
Чи є аналогічні вислови в інших культурах?
Так. Англійською — «one man’s loss is another man’s gain», німецькою — «Des einen Leid ist des anderen Freud». Всі вони описують той самий універсальний феномен нерівномірного розподілу втрат і здобутків у кризові часи.
Чек-лист свідомого вибору: як не стати частиною проблеми в будь-якій кризі
Коли навколо руйнується звичний світ, легко втратити орієнтири. Цей чек-лист допомагає перевірити власні рішення — чи ведуть вони до солідарності, чи до особистої вигоди за чужий рахунок.
- Чи я перевіряю, чи не завдаю шкоди іншим своїм рішенням?
- Чи готовий я відмовитися від надприбутку, якщо він виникає через дефіцит і відчай людей?
- Чи прозорі мої дії для тих, кого вони стосуються (партнерів, клієнтів, держави)?
- Чи допомагаю я тим, хто постраждав більше за мене, хоча б інформацією чи контактами?
- Чи не використовую я монопольне становище (доступ до влади, інформації, ресурсів) проти інтересів суспільства?
- Чи можу я чесно сказати собі, що мій зиск не будується на чужому горі?
Після кризи залишиться не лише те, що ми врятували чи заробили, а й те, ким ми стали в процесі. Прислів’я «кому війна, а кому мати рідна» — це не вирок і не виправдання. Це дзеркало, в яке суспільство час від часу змушене заглядати, щоб не втратити себе.