У ніч із 28 на 29 липня 2022 року в окупованому селищі Оленівка Донецької області пролунав вибух, який забрав життя щонайменше 49 українських захисників і поранив понад 140. Більшість із них — бійці полку «Азов», які вийшли з «Азовсталі» за наказом командування. Чотири роки потому місце злочину лишається недоступним для незалежних експертів, а десятки поранених досі перебувають у російському полоні.
Оленівка стала символом системного порушення міжнародного гуманітарного права. Розслідування триває, свідчення виживших лягають у основу кримінальних проваджень, а громадські ініціативи щороку нагадують світові: цей злочин не можна забути.
Селище Оленівка і колонія до 2022 року
Оленівка — селище міського типу Кальміуського району Донецької області, засноване 1840 року переселенцями з Полтавщини та Харківщини. До 2014 року тут жило близько 4,6 тисячі людей. Поруч із селищем, у населеному пункті Молодіжне, з 1999 року працювала Волноваська виправна колонія № 120. Раніше на цьому місці було сільськогосподарське училище, потім — лікувально-трудовий профілакторій. Установа розраховувалася на 1100 осіб і призначалася для чоловіків, уперше засуджених за тяжкі злочини.
Після окупації частини Донеччини 2014 року колонію спорожнили. Будівлі стояли порожніми кілька років. З початком повномасштабного вторгнення Росія перетворила їх на фільтраційний табір і місце утримання військовополонених. За вісім місяців 2022 року через Оленівку пройшли щонайменше п’ять тисяч людей — цивільних і військових. Умови були жорсткими: переповнені бараки, відсутність належного харчування, катування.
У травні 2022 року сюди почали звозити захисників Маріуполя, які вийшли з території «Азовсталі». Їх розподіляли між різними приміщеннями. Окрему групу — переважно бійців «Азову» — пізніше перевели в ізольований барак на території промислової зони. Саме цей барак, який згодом назвали «бараком 200», став епіцентром трагедії.
Від «Азовсталі» до бараку № 200
Після 86 днів оборони Маріуполя близько 2500 українських військових вийшли в полон за наказом вищого командування. Більшість спрямували до Оленівки. Спочатку їх тримали в основних корпусах. 27 липня 2022 року близько 193 бійців, майже всіх «азовців», перевели в окремий барак на промзоні. Приміщення раніше використовували як цех, підлога була залита мастилом, усередині стояли верстати. Напередодні їх вивезли, а замість цього щільно поставили двоярусні ліжка.
Переведення супроводжувалося зміною охорони. З’явилися співробітники Федеральної служби виконання покарань Росії. Полонені розповідають, що охорона обіцяла «покращення умов». Насправді барак був ізольований від решти території. Поруч із колонією постійно стояла російська техніка, зокрема системи залпового вогню. Колонія розташовувалася близько до лінії зіткнення, що робило її зручною для використання як «живого щита».
У нашій практиці ми стикалися з таким випадком, коли один зі звільнених полонених детально описував, як за кілька днів до вибуху біля бараку копали окопи і готували територію. Ці деталі пізніше лягли в основу реконструкції подій.
Ніч 28–29 липня 2022: реконструкція
За свідченнями виживших, близько 22:00 28 липня пролунала команда «відбій». Більшість лягли спати. Приблизно о 23:30 за територією колонії пролунав перший вибух — ймовірно, від російських «Градів», які обстрілювали українські позиції. Через 15–20 хвилин усередині бараку пролунали ще два вибухи. Один — біля вхідних воріт, другий — у протилежному кутку.
Вибухова хвиля і пожежа поширилися миттєво. Мастило на підлозі перетворило приміщення на вогняну пастку. Ті, хто спав ближче до епіцентру, загинули одразу. Інші намагалися вибратися через проломи в стінах і дах. Охорона не допомагала. Полонені самі витягали поранених і тіла. Дехто згадує, що керівництво колонії спостерігало здалеку.
Офіс генерального прокурора України встановив: від вибухово-осколкових травм і термічних ушкоджень одразу загинули не менше 41 військовослужбовця. Ще щонайменше дев’ятеро померли через навмисне зволікання з наданням медичної допомоги. Загалом ідентифіковано 49 загиблих. Три тіла лишаються неідентифікованими через поганий стан, у якому їх повернули.
Супутникові знімки Maxar Technologies від 27 і 30 липня показують: пошкоджено лише один барак. Дах розірвано зсередини. Сусідні будівлі цілі. Це суперечить версії про ракетний удар ззовні.
Версії подій: факти проти пропаганди
Російська сторона одразу заявила, що колонію обстріляли українські сили з системи HIMARS. Показали уламки з серійними номерами, які, за їхніми словами, належали американським ракетам. Україна назвала це терактом, здійсненим для приховування тортур і звинувачення ЗСУ.
Міжнародні експерти, зокрема Моніторингова місія ООН з прав людини, проаналізували фото, відео та свідчення. Висновок: руйнування не відповідають удару HIMARS. Боєприпас рухався зі сходу на захід — з території, контрольованої Росією. У 2025 році внутрішній аналіз експертів ООН підтвердив: українські полонені загинули внаслідок дій російської сторони.
Ось порівняльна таблиця ключових версій:
| Аспект | Версія Росії | Версія України та незалежних експертів |
|---|---|---|
| Причина вибуху | Удар HIMARS ЗСУ | Термобарична зброя або закладена вибухівка всередині |
| Пошкодження | Зовнішній удар | Вибух зсередини, дах розірвано, сусідні будівлі цілі |
| Жертви серед охорони | Кілька поранених | Жодного підтвердженого |
| Доступ експертів | Обіцяли, але не надали | Місію ООН розпустили через відсутність умов |
Дані таблиці базуються на звітах Офісу генпрокурора України та Моніторингової місії ООН.
Ключовий факт: жоден співробітник колонії не постраждав, хоча барак був у центрі території.
Розслідування через чотири роки
Станом на серпень 2026 року досудове розслідування триває. Офіс генерального прокурора кваліфікував подію як порушення законів і звичаїв війни, поєднане з умисним вбивством. Опитано десятки звільнених полонених. Створено 3D-модель бараку. Проведено вибухотехнічні, балістичні та молекулярно-генетичні експертизи.
У 2024 році підозри оголосили двом колаборантам: колишньому начальнику колонії Сергію Євсюкову та його заступнику Дмитру Нейолову. Їх звинувачують у навмисному зволіканні з евакуацією поранених. Євсюков, за попередніми даними, загинув у грудні 2024 року в окупованому Донецьку. Справу щодо нього можуть закрити після підтвердження смерті. Нейолов переховується.
Медійна ініціатива за права людини передала до Міжнародного кримінального суду прізвища десяти осіб, включно з високопосадовцями Росії. МКС веде власне розслідування, але терміни невідомі. Доступ до місця злочину так і не отримали ні українські слідчі, ні міжнародні експерти.
За моїм досвідом аналізу відкритих джерел протягом останніх років, найбільша проблема — відсутність фізичних доказів з місця події. Усі висновки будуються на свідченнях, супутникових знімках і експертизах тіл.
Поширені міфи про Оленівку
Деякі твердження досі циркулюють у публічному просторі. Ось чому вони не витримують перевірки:
- «Це був удар HIMARS». Супутникові знімки і характер руйнувань це спростовують. ООН прямо зазначила, що вибух не відповідає параметрам американської системи.
- «Полонених перевели для покращення умов». Свідки описують ізоляцію, відсутність вентиляції та горючу підлогу. Переведення відбулося за кілька днів до вибуху.
- «Охорона намагалася рятувати». Навпаки — полонені самі витягали поранених, а керівництво спостерігало.
- «Точна кількість загиблих невідома». Ідентифіковано 49 осіб. Три тіла лишаються невстановленими. Росія повернула 57 тіл, частина з яких у поганому стані.
Ці міфи часто використовують для розмивання відповідальності. Перевірені факти показують інше.
Пам’ять, виставки і ті, хто досі в полоні
У 2025 році Верховна Рада офіційно встановила 28 липня Днем вшанування пам’яті загиблих і закатованих у полоні. Щороку в Києві та інших містах проходять акції, реквієми, виставки. У липні 2026 року в просторі «Млин» відкрилася документально-мистецька виставка «Оленівка». Вона включає свідчення, листи родин і архівні матеріали. Після Києва експозиція вирушить за кордон.
Станом на літо 2026 року близько 46–93 бійців із «бараку 200» (залежно від джерел) досі перебувають у російському полоні. Багато з них мають важкі поранення, отримані тієї ночі. Родини борються за їхнє повернення через обміни.
Чек-лист для тих, хто хоче підтримати пам’ять:
- Перевіряти джерела інформації про Оленівку — офіційні звіти ОГПУ, ООН, МІПЛ.
- Підтримувати ініціативи «Спільноти Оленівки» та родин полонених.
- Відвідувати виставки та меморіальні заходи.
- Не поширювати неперевірені версії, які розмивають відповідальність.
- Стежити за прогресом розслідування МКС і національних органів.
Оленівка — не лише дата в календарі. Це постійне нагадування про ціну, яку платять захисники, і про обов’язок держави та суспільства домогтися справедливості. Поки місце злочину під окупацією, а винуватці на свободі, розмова про цю трагедію не може закінчитися.
