13 липня 2026 року Федеральний окружний суд округу Колумбія відмовив у визнанні та виконанні українського судового рішення про компенсацію збитків, завданих окупацією Рубіжного. Суд зупинив справу на етапі перевірки державного імунітету Росії за Foreign Sovereign Immunities Act (FSIA), навіть не перейшовши до оцінки суми збитків.
Це рішення стало важливим тестом для українського бізнесу в юрисдикціях загального права. Воно піднімає питання: чому не спрацювали винятки FSIA, як це співвідноситься з практикою в Нідерландах і чи ефективнішим є міжнародний арбітраж.
Шляхи відшкодування збитків
Від початку повномасштабної війни відшкодування збитків від держави-агресора залишилося пріоритетом для компаній, які втратили активи та виробництва. Правники пропонують три основні варіанти: позови в українських судах, заяви до реєстру збитків та інвестиційні спори проти РФ.
Через високу вартість арбітражу та відсутність компенсаційного фонду більшість бізнесів обирають позови в Україні. Єдиний державний реєстр судових рішень уже налічує близько 1500 рішень проти Росії та її alter ego. Українські суди послідовно відмовляють державі-агресору в імунітеті при відшкодуванні шкоди від збройної агресії.
Однак визнання цих рішень за кордоном залишається складним етапом. У лютому 2026 року Окружний суд Гааги відмовив компаніям «Славутич-інвест» і «Жнива» в виконанні рішень за рахунок арештованих акцій «Газпрому». Проте 9 червня 2026 року Апеляційний суд Гааги підтримав український бізнес, розмежувавши імунітет юрисдикції та виконання, і повернув справу на новий розгляд.
Справа «Зоря» у США
13 липня 2026 року Федеральний окружний суд округу Колумбія у справі Zorya Research and Production Enterprises v. Russian Federation відмовив у визнанні рішення Господарського суду Запорізької області. У 2023 році український суд присудив ТОВ «НВП «Зоря» понад 10,08 млрд грн збитків (близько 275,8 млн дол. на той момент), з яких реальні збитки становили 949 млн грн, а решта — упущена вигода.
Компанія повідомила відповідача, надіслала документи дипломатичними каналами та дотрималася всіх процесуальних вимог. Американський суд зосередився на питанні предметної юрисдикції за FSIA. Основний аргумент позивача — виняток щодо експропріації — не спрацював, оскільки захоплене майно не перебуває на території США, а шкода завдана в Україні.
Суддя Timothy J. Kelly послався на практику D.C. Circuit, зокрема справу de Csepel v. Republic of Hungary, зазначивши, що воєнна окупація не підпадає під тлумачення експропріаційного винятку FSIA. Рішення не оцінювало обґрунтованість українського вердикту та не виправдовувало дії РФ — воно лише констатувало відсутність юрисдикції.
Цей кейс демонструє ризики вибору юрисдикції: перенесення справи РФ з Каліфорнії до округу Колумбія нівелювало потенційні переваги. Арбітраж може надати структурованіший механізм завдяки уніфікованим міжнародним конвенціям про визнання рішень, хоча й не гарантує автоматичного стягнення.
Українському бізнесу варто ретельно аналізувати арбітражні перспективи перед вибором стратегії захисту активів.
