Валерій Федорович Залужний народився 8 липня 1973 року в Новограді-Волинському (нині Звягель) і пройшов шлях від командира взводу до Головнокомандувача Збройних Сил України. Саме під його керівництвом армія витримала перші місяці повномасштабного вторгнення 2022 року, зупинивши наступ на Київ і звільнивши значні території. Сьогодні він служить Надзвичайним і Повноважним Послом України у Великій Британії та постійним представником при Міжнародній морській організації.
Його ім’я стало символом стійкості, а прізвисько «залізний генерал» закріпилося в суспільній свідомості. У 2024 році він отримав звання Героя України, а у 2026-му залишається одним із найдовіреніших публічних діячів країни, згадуваним у рейтингах як можливий учасник майбутніх виборів.
Ця розповідь охоплює не лише військові перемоги, а й особисті рішення, дипломатичну роботу та уроки, які генерал передає наступним поколінням через книгу «Моя війна».
Від машинобудівного технікуму до командира бригади
У родині, де мати працювала на залізничному вокзалі, а батько — на заводі, хлопець із дитинства марив військовою формою. Закінчивши школу № 9 у 1989 році, він вступив до Новоград-Волинського машинобудівного технікуму і через чотири роки отримав диплом з відзнакою. Далі був Одеський інститут Сухопутних військ, який закінчив у 1997-му знову з відзнакою.
Кар’єра росла поступово: командир взводу, навчального взводу, бойового взводу, роти, батальйону. У 2007 році з золотою медаллю завершив Національну академію оборони України і став начальником штабу 24-ї окремої механізованої бригади в Яворові. З 2009 по 2012 рік командував 51-ю окремою механізованою бригадою. Це був період, коли українська армія ще шукала власне обличчя після радянської спадщини.
У 2014 році, як найкращий випускник оперативно-стратегічного рівня Національного університету оборони імені Івана Черняховського, отримав перехідний меч королеви Великої Британії. Тоді ж війна на Донбасі стала його особистою справою: від заступника командира сектора «С» він дійшов до начальника Об’єднаного оперативного штабу.
Головнокомандувач у найтяжчі дні
27 липня 2021 року президент призначив Валерія Залужного Головнокомандувачем Збройних Сил України. Він став першим на цій посаді, хто ніколи не служив у радянській армії. Через півроку почалося повномасштабне вторгнення.
Під його командуванням ЗСУ зупинили наступ на Київ, звільнили Чернігівщину, Харківщину та правобережну Херсонщину. Журнал Time у 2022 році включив його до списку 100 найвпливовіших людей світу.
4 березня 2022 року йому присвоїли звання генерала — найвище військове звання. Він став першим кавалером Хреста бойових заслуг. Проте 8 лютого 2024 року президент звільнив його з посади. Наступного дня Залужний отримав звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли офіцери на фронті розповідали, що саме спокій і чіткість рішень Залужного давали відчуття опори в перші хаотичні тижні війни.
Стиль керівництва: делегування, людяність і технології
Залужний відрізнявся від багатьох попередників умінням довіряти підлеглим і швидко адаптуватися. Він наполягав на переході від радянських штабних традицій до сучасних методів управління, де інформація йде знизу вгору, а не навпаки. Офіцери згадували, що генерал міг годинами слухати доповіді з передової і приймати рішення, які рятували підрозділи.
Він активно підтримував розвиток дронів, електронної боротьби та високоточної зброї. У публічних виступах і пізніше в колонках 2025–2026 років наголошував: війна вже не локальна, а має глобальний характер, і Україна має формувати власну політичну мету конфлікту.
| Період | Посада | Ключові події |
|---|---|---|
| 2009–2012 | Командир 51-ї бригади | Формування бойового досвіду |
| 2019–2021 | Командувач ОК «Північ» | Підготовка до можливого ескалації |
| 2021–2024 | Головнокомандувач ЗСУ | Оборона Києва, контрнаступи |
| з 2024 | Посол у Великій Британії | Дипломатія, ІМО |
Дані зібрані на основі відкритих біографічних джерел та офіційних указів.
Особисте життя: опора, яка тримає
Дружина Олена — фінансистка, понад двадцять років поруч. Вони виховують двох доньок від попередніх шлюбів: Аріну, яка служить у Київському гарнізоні, і Христину, яка обрала медицину. Спільних дітей у пари немає, але родина залишається міцною. Олена допомагала редагувати рукописи майбутньої книги.
До війни подружжя любило піші походи Україною. Після призначення послом Олена переїхала разом із чоловіком до Лондона. Залужний рідко говорить про особисте, але в книзі згадує, що саме сім’я дала йому відчуття любові, відповідальності і совісті.
Дипломат у Лондоні та погляди 2025–2026 років
У березні 2024 року президент узгодив кандидатуру Залужного на посаду посла у Великій Британії. 9 травня він офіційно розпочав роботу, а 3 березня 2025 року додатково став постійним представником України при Міжнародній морській організації. У Лондоні він працює над поглибленням військово-технічної співпраці, угодою про сторічне партнерство та питаннями безпеки морських шляхів.
У колонках і виступах 2025–2026 років Залужний наголошував, що підходи НАТО часів «холодної війни» потребують оновлення, а Україна має довести партнерам: відсутність підтримки — це головний геополітичний ризик. Він залишається серед лідерів рейтингів довіри і влітку 2026 року публічно підтверджував готовність брати участь у виборах, якщо вони відбудуться.
Книга «Моя війна» — перша частина трилогії
У грудні 2024 року вийшла книга «Моя війна» видавництва «Вавилонська бібліотека». Це 248 сторінок особистої розповіді від дитинства у Звягелі до посади головнокомандувача. Залужний почав писати ще в березні 2023 року. Рукописи збирала і редагувала дружина. Наступні частини мають назви «Наша війна» та «Їхня війна».
Книга адресована молоді. Автор формулює просту істину: у житті можливо все, якщо дуже цього хочеш. Він розповідає про війну з власними страхами, з людьми, які стають на заваді, і з обставинами. За моїм досвідом використання цього матеріалу протягом місяця після виходу, книга допомагає зрозуміти не лише генерала, а й логіку рішень 2021–2023 років.
Поширені міфи та помилкові уявлення
- Міф: Залужний «радянський» генерал. Насправді він ніколи не служив у радянській армії і свідомо будував армію нового зразка.
- Міф: конфлікт із президентом був особистою ворожнечею. Розбіжності стосувалися стратегії мобілізації та темпів наступу, а не особистих амбіцій.
- Міф: після звільнення він «пішов у тінь». Навпаки — активна дипломатична робота, публічні колонки та книга свідчать про продовження впливу.
- Міф: він уникає політики. У 2026 році Залужний відкрито говорив про готовність балотуватися, якщо суспільство цього вимагатиме.
Ці уявлення часто з’являються в соцмережах і заважають бачити реальну картину людини, яка пройшла шлях від технікуму до найвищих посад.
Питання, які найчастіше ставлять читачі
Чи залишається Залужний послом у 2026 році?
Так. Попри чутки кінця 2025-го про можливу відставку, він продовжує виконувати обов’язки і в Лондоні, і при ІМО.
Чи планує він повернення на військову службу?
Офіційно ні. У травні 2024 року його звільнили зі служби за станом здоров’я з правом носити форму. Повернення можливе лише за окремим рішенням.
Де можна прочитати його книгу?
«Моя війна» продається в українських книгарнях і онлайн. Друга і третя частини трилогії ще готуються.
Яка його позиція щодо майбутніх виборів?
У червні 2026 року під час зустрічі з президентом Залужний підтвердив, що готовий брати участь, якщо вибори відбудуться.
Короткий чек-лист ключових фактів про Валерія Залужного
- Народився 8 липня 1973 у Звягелі.
- Перший головнокомандувач ЗСУ без радянського досвіду.
- Очолював армію під час найкритичнішого етапу вторгнення 2022–2024.
- Герой України (2024), кавалер Хреста бойових заслуг.
- Посол України у Великій Британії з травня 2024.
- Автор книги «Моя війна» (2024).
- Один із лідерів рейтингів довіри українців у 2025–2026 роках.
Історія Валерія Залужного — це не лише військові карти і штабні наради. Це шлях людини, яка з маленького міста на Житомирщині дійшла до рішень, що вплинули на долю всієї країни. Його досвід залишається живим уроком для тих, хто шукає відповіді на питання про лідерство, відповідальність і людяність у найтяжчі часи.
